Перший пішов!
Привіт!
Я Соломія, рада знайомству!
Я маю звичку досить скупо вести свої соцмережі. Якось лінуюся вибирати фото, яке пасуватиме до тексту, лінуюся писати текст, який був би цікавим моїм друзям, тож просто не пишу.
Але недавно я натрапила на свій старий блог 10–річної давності і мені було дуже цікаво почитати, що ж я тоді писала. От і подумала, що вартує створити собі радість на 10 років опісля:)
Можливо, карантин підштовхнув до цього, зважаючи на різкий спад щоденної комунікації. Хочеться принаймні говорити, хай вже навіть без того, що хтось слухатиме. Хочеться документувати своє життя, аби не розгубити спогадів. Можливо, колись у мене будуть нащадки і їм буде цікаво знати, чим займалася їхня мама чи бабця. Останнє пишу виключно з власного досвіду, — мені би дуже хотілося знати більше про життя тих, хто мене народив і виростив, але здається, ми не вміємо ділитися ним, навіть з рідними, тому розмова не завжди буває невимушеною і легкою, ба більше — не затертою часом.
Можливо, колись мене спіткає деменція, і тоді я зможу пригадати собі, хто я (дай боже, щоби хтось дав мені посилання сюди).
Незважаючи на причини, думаю, що цей мій експеримент має право на життя і тому я тут це пишу. Починає здаватися, наче я виправдовуюся, що зайняла місце в інтернеті :) Тому, припиняю.
Перший — пішов!
Я Соломія, рада знайомству!
Я маю звичку досить скупо вести свої соцмережі. Якось лінуюся вибирати фото, яке пасуватиме до тексту, лінуюся писати текст, який був би цікавим моїм друзям, тож просто не пишу.
Але недавно я натрапила на свій старий блог 10–річної давності і мені було дуже цікаво почитати, що ж я тоді писала. От і подумала, що вартує створити собі радість на 10 років опісля:)
Можливо, карантин підштовхнув до цього, зважаючи на різкий спад щоденної комунікації. Хочеться принаймні говорити, хай вже навіть без того, що хтось слухатиме. Хочеться документувати своє життя, аби не розгубити спогадів. Можливо, колись у мене будуть нащадки і їм буде цікаво знати, чим займалася їхня мама чи бабця. Останнє пишу виключно з власного досвіду, — мені би дуже хотілося знати більше про життя тих, хто мене народив і виростив, але здається, ми не вміємо ділитися ним, навіть з рідними, тому розмова не завжди буває невимушеною і легкою, ба більше — не затертою часом.
Можливо, колись мене спіткає деменція, і тоді я зможу пригадати собі, хто я (дай боже, щоби хтось дав мені посилання сюди).
Незважаючи на причини, думаю, що цей мій експеримент має право на життя і тому я тут це пишу. Починає здаватися, наче я виправдовуюся, що зайняла місце в інтернеті :) Тому, припиняю.
Перший — пішов!
Коментарі
Дописати коментар